Пам'ятаємо минуле заради майбутнього!

Ми – люди миру, зранені війною,
Заповідаєм покликом святим:
Шануймо тих, хто не вернувся з бою!
Уклін доземний воїнам живим!
І.Драч

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки, 
Несе нащадкам спогади свої.

Весна іде квітчасто, гордо, юно, 
Як втілення найчарівніших снів.
О весно красна, ти  ще не забула
В історії своїх жахливих днів?

Із року в рік часопис віддаляє 
Своїх нащадків далі від війни.
І травень знов і знов нагадає, 
Як із життя ішли його сини.

Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила, 
Священним вічним сном в могилах сплять.

     Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня пам’яті та примирення. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до цього світлого дня. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам'ять, світла пам'ять про незабутніх героїв.
 

Спасибі, солдати, за подвиг століть,
Якому нема і не буде ціни,
За право і щастя родитись і жить,
І сіяти жито на митні лани…
                                           Б.Олійник